Залізний вік. Розстановка сил у вищій лізі світової металургії (НВ)

Перевиробництво сталі спотворює структуру глобального ринку. Незмінним залишається лише одне: КНР — кузня планети. Схоже, це вже назавжди. Україна чіпляється за останні надії залишитися у вищій лізі світової металургії.

У сталеплавильній справі світу Україна на 13-му місці. Замикаючи цю бісову дюжину, українці облизуються, дивлячись на Туреччину, яка займає восьму сходинку, де ще зовсім нещодавно твердо стояла Україна. Туреччина поряд з Китаєм, Іраном і В’єтнамом — це ті країни з умовних G-14, що зуміли в 2020 році наростити виробництво сталі. Всі інші змагаються один з одним у тому, хто глибше завалиться, але м’якше впаде.

Завдяки Китаю і зусиллями сусідів Піднебесної Азія перетворюється на кузню світу. До вересня 2020 року з майже 1,2 млрд тонн сталі близько 875 млн тонн спільно виробили китайці, індуси, корейці, в’єтнамці та тайванці.

І якщо українцям наздогнати і перегнати не те що Південну Корею, а навіть В’єтнам неможливо, то Тайвань — це ще поки наш рівень. Якщо, звичайно, з насидженого 13-го місця вітчизняну металургію не витисне Італія, чия металургія на європейському континенті звалилася глибше за всіх (мінус 17%). Майже так само глибоко впали металурги Німеччини. Але німецький запас міцності ще дозволяє їм замикати велику сімку залізного світу.

Європейці переполошилися через такі диспропорції світу. І одними лише виразами стурбованості не обмежилися. Наприклад, на початку жовтня Єврокомісія (ЄК) ввела антидемпінгові мита аж до 19% на імпорт гарячекатаного прокату з нержавіючої сталі, виробленої в Китаї, Тайвані та Індонезії. І хоча «нержавійка» — незначна частка в загальному ринку сталі, але стійкий світовий тренд на протекціонізм вона відображає повною мірою.

«Індонезія, Китай і Тайвань стикаються з проблемою структурного надлишку виробничих потужностей, — пояснив Аксель Еггерт, гендиректор Європейської сталеливарної асоціації. — Їхній демпінг завдав серйозної шкоди європейським виробникам нержавіючої сталі, і ці заходи необхідні».

Час змін

Погана галузь або хороша, ситі часи або погані, в будь-якому разі вітчизняний гірничо-металургійний комплекс (ГМК) — це друга після аграрного сектору галузь України, що приносить країні золоті яйця. Вона забезпечує близько 26% від усіх валютних надходжень. У 2019 ГКР експортував продукції на $14 млрд, зокрема залізорудної сировини на $3 млрд. Основні ринки для українських підприємств — ЄС (близько 35%), Північна Африка (18%) і країни Близького Сходу (11%).

Але як вже видно за підсумками атипового року, в світі сталеварів досі немає стабільності. Вірніше, вона є, але це «стабільно донизу».

Перша причина кризи, яка впадає в очі, це пандемія COVID-19. Ще в першому кварталі 2020 року Україна виробила 4,6 млн тонн прокату, 5,1 млн тонн чавуну і 5,3 млн тонн сталі, що практично відповідало показникам першого кварталу 2019-го. Українські металурги відходили від зими й осіннього провалу у виробництві. Могло здатися, що життя налагоджується.

Такими темпами українські сталевари до кінця року наздогнали б і обігнали Тайвань (точно) і В’єтнам (можливо), після чого вперлися б у спину Ірану. Але вірус підкрався непомітно. І Україна разом з усією планетою пішла за найгіршим з можливих сценаріїв — падіння попиту і відповідно зниження цін.

Вартість квадратної заготовки вже в квітні в порівнянні з січнем впала на 20%. У травні гарячекатаний рулон досяг свого цінового дна — мінус 26%. І хоча нам минулого трохи шкода, найгірше, можливо, попереду. Крім довгограючих причин глобальної кризи галузі, як COVID-19, на який буде списана половина гріхів людства, є і причини менш очевидні і тому більш довгограючі.

Металурги планети мають сталеливарні потужності, щоб виробляти в рік до 2,45 млрд тонн сталі. Тільки за останню п’ятирічку обсяг сталеплавильних потужностей планети зріс ще на 117 млн тонн. Пропозиція випереджає попит, і це ключовий виклик промисловості. Світова економіка не переварить стільки, скільки здатні тепер зварити все металурги світу.

При цьому страшний скрегіт металу лунає з Піднебесної. Нинішнім залізним століттям безроздільно править Китай і, не дивлячись на світовий профіцит в 2020 році, КНР збільшила виробництво сталі на 190 млн тонн. Це більше, ніж видали всі інші 13 гравців, що йдуть за лідером, разом узятих. Що в достатній мірі послаблює позиції металургів планети.

Подібні проблеми є і в Україні. У 2019-му вітчизняний ГМК виробив 20,8 млн тонн сталі. При тому що номінальна виробнича потужність, навіть після втрати підприємств на тимчасово окупованих територіях, — 28,3 млн тонн. Тобто завантажено близько 72% потужностей.

До середині жовтня 2020 року з 21 доменної печі України в простої було п’ять, тобто майже чверть. З 15 електропечей працювало лише шість. Утримувати обладнання, що не працює — задоволення дороге, а може й не задоволення, але все одно дороге.

З іншого боку, вільні потужності — це потенціал України. У довоєнному 2013-му українці виробляли 32,7 млн тонн сталі, в півтора рази більше, ніж зараз. Про рекорди 2007 року відтепер і зовсім боляче згадувати — 42,8 млн тонн сталі. Перша хвиля скорочення виплавки сталі і чавуну вітчизняними металургами трапилася в 2008—2009 роках на хвилі глобальної фінансової кризи. Відбулося очищення галузі від максимально неефективних виробництв.

Були зупинені домни і мартенівські печі Макіївського метзаводу, який став прокатною філією Єнакіївського метзаводу. Від мартенівських цехів, спадщини XIX століття, які споживали величезну кількість дорогого природного газу, відмовилися Інтерпайп, Азовсталь, ММК ім. Ілліча, Алчевський МК і АрселорМіттал Кривий Ріг (АМКР). Фактично мартени залишилися тільки на заводі Запоріжсталь.

У 2014 році, після того як Донбас був охоплений полум’ям російської весни, місцеві коксохімічні, металургійні підприємства, вугільні шахти опинилися на лінії вогню. Були зруйновані логістичні та виробничі ланцюжки. Під тиском цих та інших нещасть Україна хоч і випала з топ-10 світових виробників сталі, але залишилася серед світових експортерів.

За даними Metals Consulting Int. (MCI, Німеччина), українські металурги в 2019 році експортували 14,6 млн тонн сталі (+7,4% рік до року) і піднялися на четверту сходинку світового рейтингу. Попереду тільки такі гіганти, як Китай, Японія і Росія.

При цьому товарна структура експорту України менш вразлива. Близько половини сталевого експорту припадає на напівфабрикати — квадратну заготовку і сляби. Продукція наступного металургійного переділу — готовий металопрокат — хоч і має більш високу додану вартість, але до її імпорту набагато частіше застосовуються антидемпінгові заходи, квотування та ін.

На виробництво напівфабрикатів такі обмеження зазвичай не поширюються, оскільки виробляти їх набагато складніше. Потрібна сировина — залізна руда, вугілля або металобрухт, а вони є далеко не скрізь. Україна № 5 за рівнем запасів залізної руди — 11% світового ринку.

Водночас доменне і сталеплавильне виробництво є досить ризикованими з точки зору екологічної безпеки.

Ось чому на початку і середині 2000-х і сформувався один з ключових українських стилів металургійного бізнесу: видобуток сировини, виробництво напівфабрикатів національні виробники вели всередині країни, а готовий прокат намагалися виробляти за межами України, ближче до ринків збуту.

Саме тоді Група Метінвест, що належить тепер донецькому бізнесмену Ринату Ахметову і його партнеру Вадиму Новинському, купила прокатні заводи в Італії, Великобританії та Болгарії. Корпорація ІСД, колись актив Сергія Тарути, Олега Мкртчана і Віталія Гайдука, переробляла частину алчевських слябів в Угорщині та Польщі. АМКР експортував квадратну заготовку для перекату на зарубіжних підприємствах групи ArcelorMittal.

І все ж тепер життя змушує металургів змінювати тактику і стратегію. Зростає частка безперервного розливання сталі. Так, АМКР добудовує комплекс з двох нових сортових машин безперервного лиття заготовок (МБЛЗ) загальною вартістю $150 млн. На ММК ім. Ілліча (Маріуполь) запустили слябові МБЛЗ в комплексі з іншим обладнанням загальною вартістю $150 млн.

Натарадж Мукхопадхіай, менеджер проектів та програм АМКР, згадує, що для нього особисто все почалося в 2016 році. Тоді він працював на ArcelorMittal в Польщі. Але дзвінок з України все змінив. Досвідченого менеджера запросили взяти участь в проекті з будівництва МБЛЗ і встановленні печі-ковша.

«Нам потрібен цей проект, щоб бути затребуваними та конкурентоспроможними на ринку, — говорить він. — А також щоб перетворитися на підприємство, яке мінімально впливає на зміни в навколишньому середовищі. Це найважливіший ефект, який цей проект зможе надати на АМКР, Україну і весь світ«.

Акцент на захист навколишнього середовища стає найсильнішим глобальним трендом, ігнорувати який — собі дорожче. У всіх сенсах цього слова.

Джерело: НВ

Поширити: